Трансфер з аеропорту Анталії до Термессоса
Термессос треба заслужити. Місто стоїть вище 1000 метрів у національному парку Гюллюк-Даг, на перемичці між лісистими вершинами, і його так і не здобули: Александр облягав його, але воювати в такому рельєфі не став і рушив далі. Лишилися театр на краю урвища, гімнасій, глибокі цистерни й некрополь із важкими саркофагами, поваленими між соснами, — нічого з цього не причесано під туриста. Майданчик лежить у горах за Анталією, збоку від дороги на Коркутелі, і громадський транспорт до нього навіть близько не підходить.
Звідси просте: із міста доїхати легко, майже з усіх інших місць — ні. З Анталії, Коньяалти чи Калеїчі близько 40 хвилин, із Лари та Кунду десь 45. Із Белека й Кадріє рахуйте годину десять об'їзною, із Кемера через місто приблизно стільки ж. Із Сіде — майже година сорок п'ять в один бік, і разом із підйомом це цілий день; ті, хто все-таки їде звідти, зазвичай додають Музей Анталії або Дюден. З Аланії дві з половиною години в один бік — цей пункт краще викреслити. Жоден автобусний розпис не витримає півгодинного підйому, а приватна машина просто чекає.
На карті це схоже на варіант для дня прильоту: 45 км, близько 45 хвилин. Насправді ні. За воротами парку — дев'ять кілометрів вузької дороги, старої Царської, а тоді кам'янистий підйом; на ногах ви проведете щонайменше три години. Відразу після перельоту, з валізами в багажнику й заселенням попереду, це невдала перша зупинка. Лишіть Термессос на ранок, коли виходите з готелю в трекінговому взутті.
Відвідування: Термессос
Варто заздалегідь зрозуміти, що це за підйом. Від верхньої парковки кам'яна стежка рівно й безперервно йде вгору пів години й більше: відполірований ступнями вапняк, упоперек коріння, на крутих ділянках осип і триматися ні за що. І все це — перед тим, як ви почнете переміщатися самим містом, яке теж стоїть на схилі. Ті, хто приїхав у сандалях, вертаються за десять хвилин. Винагорода приходить частинами: серед сосен з'являються устя цистерн і мури гімнасія, а потім театр, врізаний у кромку урвища, з горами навпроти й нічим збудованим між ними та вами.
Три години на ногах — мінімум, чотири — звична річ, якщо рахувати зупинки віддихатися, схід із лінії стежки до перевернутих саркофагів і сидіння в театрі рівно стільки, щоб підйом себе виправдав. Спуск — не той відпочинок, на який розраховують: та сама сипка поверхня тепер хилить уперед, працюють коліна, а не легені, і час перебирає саме тут. Висота змінює й погоду: соснова тінь майже всю дорогу, повітря відчутно прохолодніше за берегове й хмара, що за годину сідає на хребет і робить вапняк слизьким.
Отже, машина чекає, і чекає довше, ніж розраховують: домовляйтеся на чотири години, а не на три, бо інакше водій на гірській парковці важитиме, чи йти вас шукати. Місце лежить усередині національного парку, і його брама та під'їзна дорога передбачувані менше, ніж у прибережних руїн, тож уточнити це варто до замовлення машини, а не після довгої однорядної дороги вгору. Те, що ви додасте до решти дня, не повинно нічого просити в ніг: після такого підйому другі руїни не потрібні нікому.
- Якщо сил не на все, витратьте їх на театр біля кромки урвища: він лежить у верхній частині міста, і саме за нього про підйом не жаліє ніхто.
- Тримайтеся витоптаної лінії стежки: поряд сипкий камінь і колючки, а від урвищ місто нічим не відгороджене.
- Найчастіше проходять мимо некрополя: саркофаги лежать перевернуті збоку від стежки, а не в ряд.
- Рівного місця, щоб сісти, нагорі немає ніде, крім щаблів театру, і тому принесене всі їдять в одній точці.