Трансфер з аеропорту Анталії до Зеленого каньйону
Зелений каньйон, він же Green Canyon, — це не ущелина для пішої прогулянки, а озеро. Гребля Оймапинар вище Манавгата підперла річку між стрімкими вапняковими стінами й лишила довге вузьке водосховище кольору пляшкового скла. Побачити його можна лише з човна: прогулянка триває зазвичай три-чотири години зі зупинками на купання в бічних затоках, а вода лишається холодною, бо йде з глибини. Ані селища, ані пляжу тут немає — тільки гребля, причал і скелі. Дійти пішки звідси нікуди, тож уся поїздка тримається на машині, яка піднімає вас у долину.
З готелів Сіде до озера від пів години до сорока хвилин: униз до Манавгата, потім угору дорогою до греблі — пів дня, і більшість часу ви на воді. З Чолакли й Кизилота так само; з Окурджалара та Авсаллара виходить менше години, а з Аланії на сході та з Белека й Кадріє на заході — година або трохи більше, тож з обох кінців це вже повний день. Кемер відпадає. Зазвичай на зворотному шляху заїжджають на водоспад Манавгат. Автобусна екскурсія видає вам час відплиття й зворотний рейс; власний водій чекає біля причалу, доки човен не повернеться.
Просто від терміналу — 87 км і близько 75 хвилин, а нагорі немає нічого, крім греблі, причалу й скель. З валізами в машині та прогулянкою, що з’їдає середину дня, це не зупинка для дня прильоту; для неї значно краще підходить водоспад Манавгат — короткий з’їзд із тієї самої дороги нижче в долині. Озеро лишіть на ранок, коли вас ніде не чекають.
Відвідування: Зелений каньйон
Тут усе відбувається на воді, а воду влаштовуємо не ми. Катери належать тим, хто працює на причалі під греблею; домовляються там або через того, хто продав вам прогулянку, а наш бік — дорога вгору й дорога вниз. Це формує ранок сильніше за все інше: приїхати відразу після відходу означає провести годину на бетонному причалі в товаристві скелі. Якщо рахувати від дверей до дверей, готель на лінії Сіде віддає цьому п'ять-шість годин, із яких три-чотири проходять на воді, а решта — дорога.
Перше, що ви минаєте, — сама гребля, а далі водосховище вужчає і стіни сходяться над катером. Бухти відкриваються одна за одною, аж поки в одній із них двигун не стихає для купання, і ось тут людей заскочує несподіванка: мілини немає і стати ніде, ви спускаєтеся з борта трапом просто в глибоку холодну воду і ним самим повертаєтеся. Упевнений плавець згадує це роками. Дитина, звикла до готельного басейну, може глянути раз і відмовитися, а відправити її натомість на пляж тут нікуди.
Це те місце на узбережжі, де сезон вирішує, чи є взагалі чим зайнятися, тож запитуйте, чи ходять катери, до замовлення машини, а не після. Дорога до греблі — тупик, на якому нічого немає, і саме тому одна машина стоїть біля причалу весь рейс. З тієї ж причини поєднання працює вниз, а не вгору: зворотний шлях іде через Манавгат, і водоспад або саме містечко складають другу половину дня, не додаючи ні кілометра. Хто боїться морської хвороби, за озеро може не хвилюватися: вода рівна, а нудить від підйому долиною.
- Запитайте на причалі, скільки триває саме ваш рейс, перш ніж ступити на борт: три години й чотири години — це два різні дні.
- Мілини на цьому озері немає ніде, тож купання означає трап і холодну глибину з першої секунди.
- Уся прогулянка проходить на катері, тому все потрібне має потрапити на борт: від причалу пішки не дійти нікуди.
- Підтвердіть, що катери ходять у ваші дати, до того як трансфер закріплено, бо на дорозі до греблі немає нічого, на що можна перейти.