Трансфер з аеропорту Анталії до Пляжу Чирали
Чирали — довга дуга сірої гальки в охоронюваній бухті, південний край якої переходить у руїни Олімпоса. Бухта зареєстрована як місце гніздування черепах-логерхедів, тому тут ніколи не будували високо: за галькою — апельсинові сади, поодинокі родинні пансіони й дерев'яні бунгало, а далі стіна гір Бейдаглари. Камені гладенькі, глибина починається за кілька кроків, тож місце більше підходить плавцям, ніж малюкам. Сюди їдуть за тишею і за вогнями Янарташа, які після темряви горять на схилі над селом.
З готелю в Кемері до Чирали 27 км берегом плюс сім кілометрів щільних віражів у долину: рахуйте сорок хвилин — цього досить і на ранкове купання, і на вечірній підйом до вогнів. Текірова приблизно за двадцять п'ять хвилин, Гьойнюк і Бельдібі — за сорок п'ять–п'ятдесят хвилин, Анталія та Лара приблизно за годину з чвертю. З Белека година сорок п'ять; зі Сіде дорога в кожен бік триває понад дві години, тож поїздка забирає весь день. Аланія з майже трьома годинами однієї бухти не варта. Автобус тримає всю групу в одному розкладі; своя машина дозволяє купатися по обіді й піднятися на Янарташ, коли справді стемніє.
Просто з терміналу це 95 км і близько години й двадцяти хвилин, і сенс у цьому є лише якщо ви живете в Чирали: село лежить за сім кілометрів віражів нижче D400, тож по дорозі до Кемера чи Сіде до нього не заїдеш. При пізньому прибутті спуск не освітлений і йде повільно, а пансіони стоять за галькою, а не на підсвіченій набережній, тож світлий час тут помітно зручніший.
Відвідування: Пляж Чирали
День тут залежить від того, де ви спуститеся на каміння: галькова смуга тягнеться три повні кілометри. Від сільського краю до устя потічка на півдні, де за галькою починається античне місто, каменем іти понад двадцять хвилин, і перехід самого потічка входить у дорогу: сухого літа води по кісточку. Босоніж це повільно, а до полудня камінь гарячий, тому купаються переважно навпроти пансіонів, а прогулянку залишають на прохолоду пізнього дня. Одне купання і цей перехід разом забирають три години, і виїжджати звідси ніхто не спішить.
Під ногами гладкий сірий камінь: більший угорі смуги, де сидять, дрібніший біля самої води. Смуга нахилена вперед настільько, що обличчям до моря опиняєшся сам собою. Через два-три кроки дна вже немає. Плавцям це до смаку, малим дітям ні, а мілка вода тут біля потічка, а не перед селом. На камені ніщо не росте, тож тінь — це крок назад, до помаранчевих дерев і дороги, і години після одинадцятої планують саме звідти.
На цій смузі гніздяться черепахи, тому її ділянки в сезон відгороджують стрічкою, а після темряви берег не підсвічують: до сутінків каміння порожніє, і вечір перебирається на дорогу позаду. На цьому й будується план. Тут машину відпускають, домовившись про годину повернення ще до того, як вийшли, а не тримають водія з увімкненим двигуном, бо жоден тутешній день не завершується передбачуваної хвилини. Називайте разом із годиною і місце: дорога довга, а коли світло йде, хвіртки пансіонів стають схожими. Долина Олімпоса на півдні й палаючий схил над селом — те, що додається без другого дня.
- На такій крутій гальці тонкий килимок або складана підстилка робить те, чого не може рушник.
- За мілкою водою йдіть на південь, туди, де потічок виходить у море, бо там малі діти ще стоять на дні.
- Південний край залишається тихим просто через пішу дорогу, а перші сто метрів перед селом — найлюдніша ділянка всієї бухти.
- Дорогу до руїн рахуйте півгодиною, а не чвертю години, бо каменем іти повільніше, ніж піском.