Трансфер з аеропорту Анталії до Фортеці Аланії
Аланійська фортеця займає весь мис, до якого притулилося місто. Сельджуцькі мури, зведені у XIII столітті за Алаеддіна Кейкубада I, тягнуться кілометрами по скелі, що обривається просто в море, і охоплюють внутрішню цитадель, візантійську церкву, цистерни та квартал Ехмедек, де досі живуть люди. Унизу, біля води, восьмикутна Червона вежа стереже гавань, а поряд у скелю врізана склепінчаста сельджуцька верф. Дорога до фортеці піднімається трохи більше ніж три кілометри вузькими серпантинами, а канатна дорога від пляжу Клеопатри виходить на ту саму гору.
Якщо ви живете в Аланії, це ваша власна гора: близько 15 хвилин від центру чи пляжу Клеопатри, 20 із Конакли, приблизно 25 із Махмутлара, пів години з Авсаллара та 35-40 з Окурджалара. Із Сіде й Манавгата — година або година з чвертю на схід по D400: саме це і є класичний повний день із готелів Сіде. Із Белека півтори години в один бік, з Анталії та Лари дві, з Кемера три — на такій відстані обирайте Фазеліс. Автобусна екскурсія дає вершині 45 хвилин, а гавані зупинку на фото; власна машина дає і те, і те, у порядку, який оберете ви.
Від аеропорту до фортеці 129 км, близько 105 хвилин. Їхати сюди просто із залу прильоту варто, лише якщо готель і так в Аланії, та й тоді після години сорока п'яти хвилин у машині на вас чекають витертий камінь і підйоми. Як зупинка на трансфері у східному напрямку фортеця працює значно краще, ніж як поїздка з Анталії: звідти це чотири години дороги заради візиту на пів дня.
Відвідування: Фортеця Аланії
Перше, що треба вирішити, — чи підете ви вгору пішки. Від гавані до вершини це довгий тяг на відкритому місці дорогою, зробленою для машин, і ті, хто береться за нього випадково, приходять занадто розігрітими, щоб їм було до того, по що вони їхали; якщо ж вас привезли нагору, той самий огляд стає прогулянкою по рівному. Нагорі все стоїть поряд: внутрішня цитадель із морем із трьох боків, невелика мечеть зі стертим двором, цистерна, прохолоду якої відчуваєш уже в дверях, і вулички Ехмедека, де в будинках живуть і білизна висить між старими мурами.
Рухайтеся від вершини назовні: спершу цитадель, поки світло низьке, потім проходи по мурах, потім униз через квартал. Півтори години досить без поспіху, дві — якщо зупинятися там, де вид того варт. Верхня земля нерівна на свій лад: щаблі різної висоти, необгороджені кромки над великою глибиною й дрібна крихта на схилах між терасами. Тінь дають мури та фігові дерева у вуличках, а не щось над головою. Ранок тут очевидно правильна година: скеля тримає післяполудневе тепло, а на вершину автобуси їдуть після обіду.
Звична схема — машина, що чекає нагорі пару годин, а потім спускає вас до Червоної вежі й корабельних доків: це окремий короткий огляд на рівні моря. Краще, якщо день не надто гарячий, зробити все в один бік: піднятися на вершину машиною, спуститися пішки через квартал і старі вулички до гавані й зустріти машину біля вежі. Спуск у тіні виграє в підйому на сонці, набережна опиняється в кінці, а не в середині, і якщо ви потім лишитеся поїсти, забирати вас будуть там, де ви вже сидите.
- Якщо є година, проведіть її у внутрішній цитаделі та на мурі поряд, а решту пагорба лишіть.
- Тут носійка виграє у візка: вулички — це щаблі й похилі ділянки зі стертого каменю без жодної рівної лінії.
- На довгих ділянках мурів немає поручнів і дуже багато повітря внизу, і з дітьми це значить більше, ніж сам підйом.
- Ехмедек — це і пам'ятка, і чиясь вулиця, тож голос і камеру тут варто тримати тихіше, ніж нагорі біля цитаделі.