Трансфер з аеропорту Анталії до Стародавнього міста Сіде
Античне Сіде — це не обгороджені розкопки, куди під'їжджають на годину, а саме містечко. На краю мису стоять знову підняті колони храму Аполлона, з боку суходолу збереглися римський театр і агора, а між ними тягнеться колонадна вулиця з крамницями та ресторанами. Руїни, гавань і пляж уміщаються в одну прогулянку, тому запланована година зазвичай перетворюється на три. У сезон старе місто закрите для наскрізного руху, тож будь-який візит починається пішки від парковок біля основи мису.
Приїздять сюди частіше не з аеропорту, а зі свого готелю. Із Кумкею, Евренсекі, Чолакли, Тітреєнгеля та Соргуна дорога займає 10-15 хвилин, із Манавгата з півночі приблизно стільки ж. Белек і Кадріє — десь за пів години на захід, Аланія — година по D400 на схід, Анталія та Лара — теж близько години. Із Кемера довелося б об'їжджати Анталію: майже дві години в один бік, і заради одного вечора цього робити не варто. Автобусна екскурсія дає жорсткий час посеред дня, власна машина — храм на заході сонця й дорогу назад тоді, коли скінчилася вечеря.
Поїхати з аеропорту просто в старе місто цілком реально: 65 км від аеропорту Анталії, близько 60 хвилин, а всі готелі Сіде — за десять хвилин від парковок. Заважає лише багаж: валізи лишаються в машині, поки ви гуляєте, а попереду ще заселення. Тому більшість спершу завозить речі, а повертається до шостої, коли камінь охолов, у вуличках стало вільніше і поспішати вже нікуди.
Відвідування: Стародавнє місто Сіде
Порядок огляду тут ніхто не задає, і тому половину пропускають. Від парковок ви спершу зустрічаєте театр і арочні ворота, потім вулиця веде вас між вітринами, де уламки колон стоять серед столиків, а храм чекає на самому вістрі землі, за десять хвилин далі, поза невеликою гаванню. Осторонь цієї лінії провулки північного берега напівпорожні й тримають більше стоячої кладки, ніж головна вулиця. Під ногами відполірований мармур, латаний бетон і високі бордюри, а на вістрі все переходить у сипку крихту й низькі стінки, через які переступають.
До храму й назад — година; прогулянка ж насправді перетворюється на три, бо цей півострів не відділяє руїн від вечері. Краща половина дня тут друга: мармур лишається гарячим і сліпучим до кінця дня, вістря заповнюється до заходу сонця й одразу після нього пустіє, а в темряві провулки освітлені, колони ні. Інша чесна відповідь — ранок: порожньо, лагідніше до знімків стіни театру, і поки жалюзі опущені, руїни стоять самі за себе.
У сезон в'їзд до старого кварталу обмежений, і це єдине, що варто з'ясувати до замовлення, а не в день поїздки, бо від місця зупинки машини залежить, скільки ви пройдете з усім, що несете. Виходьте з висадки біля перешийка, а зворотну подачу вважайте окремою домовленістю: на годину сюди ніхто не приїздить, а водій, затриманий на краю містечка на чотири години, отримує гроші за стояння. Для повернення називайте не вулицю, а конкретну споруду: після темряви провулки перестають відрізнятися один від одного.
- Якщо є година, ідіть просто на вістря до храму, а театр візьміть на дорозі назад, а не навпаки.
- Квартал пустіє у провулках північного берега, і стоячої кладки там більше, ніж на людній вулиці посередині.
- Берег за кілька кроків від руїн: якщо збираєтеся купатися, назад провулками йтимете в солі й піску, і це варто знати, перш ніж одягтися лише під храм.
- Захід сонця на вістрі — найщільніші десять хвилин дня: станьте на зовнішньому його краю або поверніться за двадцять хвилин, небо те саме, людей менше.