Трансфер з аеропорту Анталії до Пляжу Соргун
Пляж Соргун — це смуга піску на схід від Сіде, де сосни підходять майже до самої води. Ліс тут головний: тінь за кілька кроків від шезлонгів, прохолодніше повітря по обіді й берег, який навіть у серпні не виглядає забудованим. Більша частина узбережжя належить великим готелям: у кожного власна ділянка, свої шезлонги й свій спуск до моря. Дно знижується повільно, а вода зазвичай спокійніша, ніж на відкритому березі на захід від Сіде. Між ділянками до того самого піску спускаються громадські стежки.
Із самого Сіде це переїзд на десять-п'ятнадцять хвилин, довше, ніж здається за картою, бо старе місто доводиться об'їжджати, і з Тітреєнгьоля приблизно стільки ж; із Кумкьоя, Манавгата чи Чолакли закладайте п'ятнадцять-двадцять хвилин. З Белека виходить цілий ранок — майже 50 км, близько 45 хвилин, — і зазвичай його поєднують із руїнами Сіде дорогою назад. З Аланії та Кемера дорога не виправдовує себе, тим паче що в Аланії є власний сосновий пісок в Інджекумі. Машина висаджує біля самої стежки й повертається згодом — не треба кружляти цими проїздами по одне з кількох місць.
Від аеропорту — 70 км і близько 65 хвилин. Їхати сюди відразу після посадки варто лише тоді, коли ви заселяєтеся в готель у Соргуні. Як перша зупинка на шляху до готелю в іншому місці це незручно: валізи подіти нікуди, а громадські стежки виводять на відкритий пісок. Простіше заселитися й повернутися спекотного дня по обіді, коли сосни якраз працюють.
Відвідування: Пляж Соргун
Соргун — це друга половина дня, а не ранок, і цим він протилежний більшій частині цього берега. Приблизно з третьої повітря за піском прохолодніше за повітря перед ним, світло йде низько між стовбурами, а стежка від провулка до води вся в тіні. Звичне перебування — три-чотири години, і проходять вони в переходах між водою і деревами: на відкритій смузі так не вийде. Пам'яток тут не оглядають. Візит складається з піску, сосен і довгого купання, і цим він вичерпується.
Пісок дрібний, а дно опускається так повільно, що ви йдете і йдете, перш ніж вода дійде до грудей: це берег, у якому стоять, а не в який стрибають. За піском лежить суха хвойна підстилка, м'яка, щоб сидіти, і помітно прохолодніша за відкритий пісок у двох кроках; саме там приїжджі на день проводять полуденні години. Громадські проходи між готельними ділянками виводять на чистий пісок, на якому нічого не розставлено, тож усе, на чому ви збираєтеся лежати, приїжджає разом із вами.
Поряд із довгою смугою західніше мису це короткий візит, за який тримати машину дешево: три години під деревами не розтягуються так, як цілий день на відкритому піску, і їдуть, коли тінь перестає бути новиною. Ще ліпше зробити його другою половиною дня — зранку руїни або базарне містечко вглиб, по обіді сосни, — і одна машина закриває весь день. Водієві потрібна назва проходу, а не назва пляжу, бо з дороги кожен просвіт між сосен виглядає однаково.
- Плануйте другу половину дня, а не ранок, бо тінь за піском і є весь сенс приїзду сюди.
- Дно опускається так плавно, що справжньому плаванню передує довгий перехід, і саме тому тут легко з малими дітьми.
- Хвойна підстилка за пляжем — місце для полуденних годин, тому килимок тут корисніший за парасолю.
- Скажіть водієві, яким із проходів між готельними ділянками ви скористалися, бо з дороги вони майже не різняться.