Трансфер з аеропорту Анталії до Сімени (Калекей)
Сімена, яку тут усі називають Калекей, — село на березі Кекови, що сходами піднімається схилом під невеликою фортецею. Біля самої води, на мілині, стоять лікійські саркофаги — перехилені, наполовину занурені, — а за протокою навпроти будинків тягнеться довгий острів, уздовж берега якого лежить затоплене місто Кекова. Дороги до Сімени ніколи не будували. У селі немає жодної машини, все потрапляє сюди тільки човном, а вулички, сади й кам'яні тераси громадяться між причалом унизу та муром фортеці вгорі. Село невелике, але кожен крок у ньому або вгору, або вниз.
Сторінка рахує 175 км від аеропорту Анталії та близько 140 хвилин, але машина цієї дороги не завершує. За Демре шосе D400 відходить від моря в сухий вапняковий край — голі хребти й низькі чагарники, — а біля Чеврелі на південь відгалужується вузька дорога, що спускається до узбережжя. Місцями вона в одну смугу, наприкінці крута, і закінчується біля причалу в Учагизі, де асфальт просто уривається. Далі останній відрізок іде водою, човном, який наймають на місці й окремо від трансферу. Сама ця дорога — тупик: вона закінчується біля води й більше нікуди не веде.
Відвідування: Сімена (Калекей)
Усе в цьому дні підпорядковане човну. Дорога забирає близько двох годин двадцяти хвилин у кожен бік, а до неї додаються очікування на причалі, переправа, години в самому селі та зворотний шлях водою. Якщо чесно, це щонайменше пів дня на місці, а частіше цілий день, тож Сімена — поїздка на день, а не на пообіддя. Вирішіть заздалегідь, чи водій чекає в Учагизі, чи висаджує вас і повертається до призначеної години, і закріпіть це при замовленні: викликати авто вниз, у село, неможливо. Ранній виїзд тут не перевага, а майже необхідність. І місце очікування водія теж відоме заздалегідь: майданчик біля причалу, там, де закінчується дорога.
Сама переправа виявляється найкращою частиною візиту. Саркофаги на мілині відкриваються з води ще до висадки, а затоплене місто вздовж протилежного берега саме розглядають із човна, а не обходять пішки. На березі село складається зі сходових вуличок і більше ні з чого: жодної машини, і кожен ящик та кожну валізу несуть від причалу на руках. Від нижніх будинків нерівні кам'яні сходи рівномірно ведуть угору до фортеці, а в її мурах у скелі вирубано невеликий театр. Кришки частини саркофагів розбиті, а деякі завалилися набік. Сходи вгору йдуть між будинками, тож підйом заодно виявляється прогулянкою селом.
Цей підйом — головне зусилля дня, і майже весь він відкритий сонцю; затінок є внизу, від будинків і дерев між ними, але не на шляху вгору. Нагору йдуть заради краєвиду з муру на протоку, і саме тому про сходи ніхто не шкодує. Унизу багато хто неодмінно купається зі скель. Щойно годину зворотної переправи погоджено, поспішати вже нікуди, і це місце винагороджує за нерухоме сидіння значно щедріше, ніж за бадьорий обхід. Вода тут не порада, а необхідність. Пообідні години на відкритому схилі найважчі, тож підйом ліпше лишити на ранок або на передвечір'я.
- Напівзатоплені саркофаги найкраще читаються з води, тож виглядайте їх на підході, а не потім із берега.
- Сходи до фортеці нерівні й без затінку, воду варто взяти з собою нагору.
- У селі ніщо не котиться: валіза на колесах чи візок далі причалу не проїдуть.
- Домовтеся про годину зворотної переправи до прогулянки — водій чекає на тому березі.