Трансфер з аеропорту Анталії до Каньйону Сападере
Каньйон Сападере — вузька ущелина в Таврських горах за Аланією: дерев’яний настил завдовжки близько 750 метрів в’ється між стінами, які подекуди розділяють лише кілька метрів, над крижаними купелями й доходить до водоспаду в кінці. Сама прогулянка легка й майже рівна; ефект створює сам каньйон — темний, гучний і відчутно прохолодніший за узбережжя. Складна частина — дорога: довгий гірський серпантин через села. До каньйону веде одна-єдина дорога, і та сама машина, що піднімає вас нагору, спускає назад.
Сападере — каньйон Аланії й більше нічий. Із Махмутлара та Каргиджака сюди близько п’ятдесяти хвилин, з Аланії й Кестеля година з чвертю, з Конакли й Тюрклера півтори години, з Авсаллара та Окурджалара майже дві: з ближнього кінця пів дня, з дальнього цілий день. Із Сіде — дві з половиною години в один бік, а каньйон Кепрюлю дає той самий настил і ту саму крижану воду вдвічі ближче; для Белека й Кемера питання взагалі не стоїть. Нагорі немає нічого, з чим це можна було б поєднати. В автобусі годину виїзду призначає автобус, у власній машині — ви.
Від терміналу — 170 км і близько 140 хвилин, останній відтинок гірською дорогою. У день прильоту цього робити не варто: це інший кінець провінції, останні півгодини повільні на будь-якій машині, а до настилу ви під’їдете в найспекотнішу годину, з валізами в багажнику. Це повний день із готелю в Аланії, з раннім виїздом.
Відвідування: Каньйон Сападере
Сам каньйон коротший за дорогу, що до нього веде. Дійти до водоспаду в кінці й повернутися — приблизно сорок п'ять хвилин звичайним кроком, півтори години, якщо хтось залізе в чаші або затримається, фотографуючи вузьке місце. Проти цього — дві-три години в машині, залежно від того, з якого кінця Аланії ви вирушили. Ця арифметика і є чесним описом дня в Сападере: пішки проходиться небагато, а день усе одно йде цілком. Тому задоволеними звідси повертаються ті, хто виїхав рано й нічого більше від другої половини дня не чекає.
Настил прикріплений до скелі, тож під ногами дошки з металевими сходинками між ними, а не стежка. Підйому, гідного цього слова, немає, зате коротких підйомів і спусків багато, а дошки лишаються мокрими там, куди дістають бризки. Їдуть сюди по середину: стіни сходяться до кількох метрів, світло відступає, а проміжок заповнює шум води — саме там усі стишують крок і кладуть руку на поручень. У кінці чаша з водоспадом за нею, холодна настільки, що більшість спиняється по коліно й глибше не йде.
Обрана година важлива з двох причин. В ущелині відчутно прохолодніше, ніж на узбережжі, і в серпні саме по це сюди й піднімаються; найкраще воно виглядає, коли сонце стоїть досить високо, щоб зазирнути всередину, тобто не на світанку, а до середини ранку. Автобуси приходять у середині дня, і на настилі, що місцями звужується до однієї смуги, це відчувається одразу. У цій долині більше нічого до нього додавати, тож машина стоїть біля входу від приїзду до від'їзду: це найнятий день, а не замовлена поїздка, і домовитися про це треба до виїзду з узбережжя.
- Ущелина тримає холодне повітря навіть у серпні, тож візьміть кофту на ту ділянку, де будете найглибше.
- Намагайтеся йти до середини ранку, коли в каньйон потрапляє світло, а настил ще не перетворився на чергу в один ряд.
- Якщо купання в планах, рушник має зайти разом із вами: чаша лежить на найдальшому від машини кінці настилу.
- Другою зупинкою Сападере не годиться: у долині більше нічого немає, тож плануйте його як цілий день, а узбережжя лишіть на вечір.