Трансфер з аеропорту Анталії до Лімири
Лімира лежить на рівнині біля Фініке, а просто за нею стіною підіймаються Бейдаглари. Це не одна пам'ятка, а розсип: саркофаги й скельні гробниці посеред полів, відтинки міського муру, фундаменти, наполовину сховані в траві, і театр по той бік путівця, навпроти основної огородженої ділянки. Незвичайною тут є земля — рівниною виходить джерельна вода, подекуди вона стоїть між камінням, і частина ділянки відкрито мокра. Людей приїздить мало. Більшість днів ви ділите це місце хіба що з тими, хто працює в садах поряд.
Аеропорт Анталії та Лімира — це 132 км і близько 110 хвилин, а різницю робить остання чверть години. Дорога входить у Фініке набережною, повз пальми й чашу яхтової гавані, і лише тут, після довгого гірського відтинка, вона справді лягає рівно. Далі машина відвертає від моря й іде трохи вглиб, цитрусовою рівниною в бік Турунчови, з апельсиновими деревами впритул до узбіччя обабіч. Завершення — вузькі польові дороги, подекуди в одну ширину, де зустрічна машина означає, що комусь доведеться здавати назад до воріт. Після цього гори лишаються цілком позаду, а в повітрі стоїть запах садів.
Відвідування: Лімира
Години тут вистачить, півтори — якщо ви з тих, хто вичитує кожен камінь, і саме це число визначає спосіб бронювання. Лімира замала, щоб самотужки виправдати дорогу: гнати машину так далеко заради шістдесяти хвилин сходиться лише тоді, коли в дні є ще щось, а на практиці це Міра з Демре західніше або саме Фініке поруч. Машина чекає: за такого короткого візиту висадка з окремим другим виїздом ні до чого й нікому не потрібна. Спеціально сюди майже ніхто не їде: місце додають до більшого дня. Так і будуйте бронювання: одна машина, дві зупинки, очікування між ними.
Готуватися треба до мокрої землі. Джерельна вода підіймається крізь рівнину й стоїть між руїнами, тож частина того, заради чого ви приїхали, перебуває у воді або на ґрунті, що просідає під ногою, а трава між об'єктами висока. Правильний вибір — закрите взуття, яке не шкода промочити; сандалі ним не будуть. Від кінця весни до осені та сама вода приводить комарів, і в нерухомому повітрі під деревами вони дають про себе знати, тож засіб для рук варто покласти в сумку. Мокрі плями зміщуються разом із сезоном, і те, що в один місяць було твердим, в інший може таким не бути.
Огляд тут — це ходіння між об'єктами, а не коло навколо одного. Гробниці стоять окремо на рівних полях, мури тікають в один бік, а театр — самостійна зупинка через дорогу, тож відстань набирається сама собою, без жодного підйому. Натомість ви отримуєте тінь — тут ростуть дерева, чого в більшості лікійських міст немає, — і майже цілковиту самотність. Це тихе, напівзаросле, неприбране місце, і ті, кому це до вподоби, віддають перевагу йому перед людянішими руїнами цього узбережжя. Тому, кому важко ходити, рівна земля тут зручніша за схилові міста узбережжя; перешкодою є лише мокрі ділянки.
- Взувайте закрите взуття, яке може промокнути: кілька частин ділянки стоять у воді, та й трава між ними її тримає.
- Від кінця весни беріть засіб від комах — стояча вода й крони дерев утримують комарів тут.
- Театр по той бік дороги, тож не завершуйте біля основної ділянки, вирішивши, що побачили все.
- Дерева дають справжню тінь, і це одне з небагатьох місць на узбережжі, де середина дня стерпна.