Трансфер з аеропорту Анталії до Пляжу Сіде
Пляж Сіде — це насправді два пляжі під однією назвою, розділені півостровом із руїнами. На захід від мису пісок тягнеться кілометрами в бік Кумкея: біля берега мілко, позаду готелі, ряди шезлонгів і пляжні бари, а з пізнього ранку тут людно. На схід від колон храму пляж ширший і порожніший, він іде до Соргуна, а за ним — сосни та чагарник, а не будівлі. З обох боків пісок дрібний і світлий, захід у воду пологий. Ті, хто замовляє машину на пляж Сіде, здебільшого їдуть саме на один із цих боків.
Якщо ви живете в Сіде, Кумкеї або Евренсекі, це і є ваш пляж, а машина потрібна радше для переїзду з одного боку півострова на інший. Справжня поїздка на день виходить із Белека й Кадріє: 25–30 км на захід і близько 35 хвилин, звично ранок серед руїн і друга половина дня на порожнішому східному піску. З Анталії та Лари в один бік трохи більше години, з Аланії — цілий день, з Кемера сенсу немає. Власна машина дає змогу приїхати раніше екскурсійних автобусів і повернутися, коли світло стане м'яким.
Просто з аеропорту — 65 км і близько 60 хвилин: шосе D400 на схід до з'їзду біля Сіде. Це розумно, якщо ви живете в самому Сіде. Як зупинка на шляху до готелю східніше — майже ніколи: у сезон старе місто закрите для машин, і заходити доведеться з валізами. Працює такий план лише з купальником у ручній поклажі.
Відвідування: Пляж Сіде
Відвідання тут — це зазвичай один бік півострова плюс прохід через середину. Від західного піску до колон храму на мисі десять хвилин пішки і ще десять другим боком до початку східного піску, тож побачити обидва — це півгодини ходи плюс стільки, скільки затримає вас старе місто. Натовп залежить від години, а не від місця: захід заповнюється з другої половини ранку, схід цілий день лишається розрідженим, бо від будь-яких готельних воріт до нього довго йти. Половини дня досить на купання і на колони без поспіху.
Покриття під ногами змінюється двічі за десять хвилин: дрібний пісок, тоді стерта бруківка й мармурові пороги завулків, відполіровані настільки, що під мокрими ступнями ковзають, і знову пісок з іншого боку. Шльопанці дають раду всім трьом, босі ноги жодному. Власної тіні немає в жодного з пляжів: кущі й сосни за східною ділянкою стоять далеко від води, а на заході забудова починається там, де закінчуються лежаки. Прикриття літнього дня — це завулки, а не берег.
У сезон машини зупиняються на краю старого міста, тому і висадка, і зустріч відбуваються біля того самого бар'єра, який пісок ви б не обрали. Для половини дня це аргумент залишити водія, а не називати годину: дорога назад від східного піску забирає більше, ніж усі розраховують, а завулки в години напливу йдуть повільно. Якщо день просить другої половини, Манавгат із річкою лежить углиб, а сосни східніше мису починаються за кілька кілометрів. Але на цьому краю все пішки: півострів обходять, а не об'їжджають.
- Два піщані береги розділяють десять хвилин ходи, а колони на мисі стоять точно посередині, тож сам перехід і є оглядом.
- Мокрі ступні ковзають по стертому мармуру, і це єдина задача, яку тут справді розв'язують шльопанці.
- Східний пісок цілий день вільніший з однієї причини: від кожних воріт до нього йти довше.
- Якщо є лише година, візьміть колони на мисі й воду біля них, а другий пляж лишіть у спокої.