Трансфер з аеропорту Анталії до Пляжу Патара
Патара — вісімнадцять кілометрів відкритого піску за пасмом дюн, а з боку суходолу до нього прилягають руїни однойменного лікійського міста: театр, колонадна вулиця та зала зібрань Лікійського союзу; за переказом, тут народився святий Миколай. На піску немає жодної будівлі: пляж входить до охоронюваної зони гніздування черепах і в сезон зачиняється для відвідувачів на ніч. Море відкрите на захід, тож вітер і прибій тут звична річ. Пансіони стоять у селі Гелеміш за розкопками.
Калкан приблизно за п'ятнадцять кілометрів, двадцять п'ять хвилин; Каш — кілометрів за сорок, три чверті години. З обох Патара — це цілий день, бо руїни й пісок мають одну браму, і ніхто не приїжджає на пляж, оминаючи театр. Кемер — майже дві з половиною години в один бік, Анталія близько трьох, тобто виїзд до сонця. З Белека, Сіде та Аланії це вже не поїздка на день. Капуташ лежить на зворотній дорозі в бік Каша. Автобус видає вам годину біля дерев'яного настилу; своя машина дозволяє пройти розкопки, поки прохолодно, і лишити пісок на потім.
Від терміналу 241 км і близько 190 хвилин, тобто трохи більше трьох годин, тож їхати просто з рейсу має сенс тим, хто ночує в Гелеміші або Калкані. Ранкове прибуття лишає досить дня на розкопки до заселення; денне привозить вас до брами під закриття, а в сезон гніздування пляж зачинений для відвідувачів у неробочі години. Приїжджати сюди на смерканні — невдалий час. Якщо ви ночуєте в Калкані, простіше спершу заїхати в пансіон, а розкопки лишити на ранок.
Відвідування: Пляж Патара
Місто йде першим, хотіли ви того чи ні, бо дорога завершується серед руїн, а пісок лежить за ними. Звичний порядок такий: театр, колонадна вулиця і зал ради Лікійського союзу, тоді зернове сховище й лінія дюн, а тоді дерев'яний настил до води. Це дві години, перш ніж хтось скупається, і все разом — день, а не виїзд. Для каменю час ранній: до одинадцятої на відкритому просторі між мурами не залишається тіні зовсім, а тесаний мармур віддає жар назад.
Біля дюн покриття змінюється повністю. До них ви йдете утоптаною землею, тесаним каменем і намітеним поверх піском; за ними настил перетинає м'який дюнний пісок, яким по обіді босоніж не ходять. Пляж із того боку величезний, плаский і відкритий на захід, тому в нього заходить мертва хвиля і вода рідко буває така спокійна, як у бухті з кемерського боку. Пройдіть ним п'ять хвилин — і немає нічого: ні будівлі, ні тіні, ні укриття від вітру, тільки пісок, що йде в обидва боки.
Це гніздовий берег, і це керує всім: у сезон пляж на ніч закритий для відвідувачів, на піску нічого не збудовано і нічого не освітлюють. Доступ залежить від годин самого комплексу, які протягом року зсуваються і які варто підтвердити до замовлення машини, бо зачинена брама тут — це понад три години дороги марно. Машина ж залишається: стоянка за брамою, біля піску немає села, і повз вхід ніхто не проїжджає в пошуках пасажира. Капуташ і Калкан лежать на зворотному шляху, якщо в дні залишилася ще година.
- Спершу руїни, потім купання, бо до середини дня камінь стає карою, а море ні.
- Дюнний пісок на переході настилом по обіді надто гарячий для босих ніг, тож до води залишайтеся взутими.
- Підтвердьте години комплексу до замовлення машини, бо до піску потрапляють через браму і жодним іншим шляхом.
- Люди тримаються в межах видимості настилу, тож десять хвилин ходи в будь-який бік віддають пляж вам одному.