Трансфер з аеропорту Анталії до Пляжу Белек
Белек-Біч — це пісок за смугою гольф-полів: темний, дрібний і щільний біля самої води, що тягнеться кілометрами між двома гирлами річок на схід від аеропорту. Набережної з крамницями й кабінками вздовж нього немає. За піском стоять сосновий ліс і території готелів, а фервеї — ще на поле далі, тож берег читається як довга лінія парасольок, розірвана порожніми ділянками. Це ще й берег, де відкладає яйця логерхед: у теплі місяці частину пляжу вночі не освітлюють, а ділянки з позначеними гніздами відгороджують стрічкою.
Від аеропорту Анталії — 35 км і приблизно 35 хвилин. Машина йде D400 на схід повз Аксу, з'їжджає на розв'язці Белека й спускається на південь через Кадріє прямим проспектом, обабіч якого стоять готельні ворота, а тоді звертає на короткі дороги, що впираються в пісок. На швидкісній дорозі час не втрачається; його забирають останні чотири-п'ять кілометрів, бо цей проспект несе всі автобуси й усі службові машини курорту і викладений лежачими поліцейськими. Під час бронювання скажіть, який з'їзд вам потрібен: громадські кінці пляжу далеко один від одного.
Відвідування: Пляж Белек
Пісок темний і настільки дрібний, що біля кромки води збивається на твердо: йти по ньому легко, копати важко. Ухил пологий — заходити доводиться далеко, перш ніж стане глибоко, і саме це, більше за будь-що інше, приводить сюди родини з малими дітьми замість галькового берега на захід від Анталії. Природної тіні на відкритому піску майже немає, бо сосни закінчуються на гребені дюни, тож робочі години — до одинадцятої та після четвертої, а середина дня належить тій парасольці, яку ви привезли з собою.
Плануйте пів дня, а не годину. На Белек-Біч немає на що дивитися і є все, заради чого лишаються: той, хто приїхав скупатися, сидить там і о шостій, а водій, якого мали затримати на дві години, чекає зазвичай п'ять. Зрозуміла схема — висадка зранку й окрема подача на годину, яку ви оберете, коли спаде спека. Якщо треба лише глянути на берег і їхати далі, вистачить півгодини на одному з'їзді, і тоді машина, що чекає, виходить дешевше.
Сезон кладки — те, у чому приїжджі помиляються. У теплі місяці відрізки цього берега розмічають і тримають уночі темними; правило просте: не заходити за стрічку, лишати пісок рівним, засипати все, що викопали, і після темряви не спрямовувати ліхтарі та екрани в бік води. Денного купання це не стосується взагалі. На решту дня Аспендос і Land of Legends лежать за двадцять хвилин від тієї ж розв'язки, тож ранок на пляжі й одне з них по обіді спокійно вкладаються в одну поїздку.
- Тінь тут не на піску, а за ним, у сосновій смузі, — відходьте до дерев, а не чекайте, доки пляж охолоне.
- Мілина тягнеться далеко: під ногами безпечно, але перший відрізок ви проходите вбрід, а не пропливаєте.
- У місяці кладки після темряви лишайте пісок таким, яким знайшли: без ям, без залишених речей, без світла в бік води.
- На самому піску досить сандалій, але стежка через дюну до полудня розжарюється, і босоніж цей перехід виходить довшим, ніж він є.