Трансфер з аеропорту Анталії до Пляжу Адрасан
Адрасан лежить у бухті, з обох боків закритій лісистими хребтами, за кілька мисів на південь від Олімпоса. Берег — дрібна галька, що біля самої води переходить у пісок, а гори прикривають затоку, тож море зазвичай залишається рівним, і саме заради цього сюди повертаються родини. За пляжем тягнеться єдина дорога з родинними пансіонами, невеликими готелями й ресторанами, з дальнього кінця бухти відходять човни до островів і прибережних бухточок, а Лікійська стежка підіймається через хребет до Олімпоса. Сюди їдуть купатися, а не розважатися.
З Кемера — 35 км трасою D400, а далі чотирнадцять кілометрів убік від неї, здебільшого спуск із віражами: близько сорока п'яти хвилин, і бухта, куди їдуть на цілий день, а не на пару годин. Текірова за сорок хвилин, Олімпос — за двадцять хвилин через хребет, Чирали — за пів години в об'їзд трасою, тому ці три місця й поєднують. Центр Анталії — година двадцять, Лара — година тридцять п'ять, Белек — година п'ятдесят, Сіде помітно більше двох годин в один бік, тобто ранній виїзд. Аланія відпадає. Екскурсійний автобус приїжджає здебільшого заради човнів; своя машина дозволяє обрати пансіон, поїсти на прибережній дорозі й вирушити, коли піде світло.
Просто з терміналу це 109 км і близько 90 хвилин. Варіант робочий, якщо ви живете в самій бухті: пансіони стоять уздовж прибережної дороги, і машина висаджує біля дверей. А ось зупинкою по дорозі до готелю в Кемері Адрасан не буває — бухта лежить за 49 км від Кемера, останні чотирнадцять із них ідуть убік від D400, здебільшого віражами, і в темряві їх долають повільно. Тому в Адрасан або приїжджають жити, або відводять йому цілий день.
Відвідування: Пляж Адрасан
У більшості тутешніх днів є човен. Ті, що йдуть до бухт і острівців, відчалюють від дальнього краю в другій половині ранку і швартуються назад надвечір, тож форма дня визначена ще до його початку. Без човна день простіший і не коротший: скупатися, поїсти на береговій дорозі, скупатися знову і подивитися, як надвечір тінь хребта сходить на воду. Чого майже ніхто не робить, так це не приїздить на дві години: бухта тримає людей значно довше, ніж можна подумати за її розміром.
Дрібна галька біля самої води змінюється піском, тож заходити босоніж легко, а лежати вище берегом ні. Хребти з обох країв тримають бухту рівною, і поверхня зазвичай залишається дзеркальною, доки по обіді через гребінь не прийде бриз. На відкритій гальці тіні немає зовсім, але дерева й фасади берегової дороги стоять за десять кроків позаду, тому середину дня тут проводять під дахом, а купаються до неї і після. Жодна точка берега не далі хвилини від цієї дороги.
Оскільки день наповнюється сам, тут висаджуються, заздалегідь призначивши вечірню годину, а не тримають машину поруч; якщо в справі човен, годину за вас визначає його повернення. Кому мало пляжу, є Лікійська стежка там, де вона підіймається на хребет біля північного краю: двадцять хвилин угору кладуть усю бухту під ноги, і це єдина тутешня хода не по каменях. Скажіть, біля якого краю берегової дороги потрібна машина: водій не біля того краю означає останній відрізок пішки в темряві.
- У воду заходять піском, а сідають на гальку, тож корисніше взяти щось під себе, ніж щось для ніг.
- Поверхня зазвичай найрівніша до денного бризу, тому справжнє плавання припадає на ранок.
- Якщо в дні є човен, день закінчується з його поверненням, і все інше будується навколо цієї години.
- Двадцять хвилин угору стежкою біля північного краю кладуть усю бухту під ноги, і це єдиний підйом тут, який окупається.